#ilatanka_reading
Як зупинити час

Усе складно. Так-так, у мене з книжкою «Як зупинити час» Метта Хейґа усе дуже складно. Ніби й сподобалася, але маю до автора деякі питання. 

Що сподобалося?

Цікавезний задум. Уявіть. Серед нас є люди, які живуть століттями. Том Азар – один із них. Йому вже 439 років, а на вигляд – щонайбільше на 40. Він має особливу «хворобу» – анагерію, через яку старіє в 15 разів повільніше, ніж звичайні люди. Здається, от пощастило чуваку? Але він так не думає. Колись давно він намагався жити нормальним життям, але йому не дали – люди помічали, що він не старіє, а це не могло не викликати питання. Тож він змушений постійно – раз на вісім років – змінювати життя – ім’я, місце проживання, інколи професію. У наш час він повертається в Лондон, де колись у нього було все, щоб працювати вчителем історії й далі шукати рідну доньку, яка успадкувала його хворобу.

Наявність поживи для роздумів. Ця тема безперечно викликає багато роздумів – про час, про довголіття, про самотність, про вплив минулого на сьогодення, про прогрес і регрес… І я не могла не задуматися – а як би я почувалася на місці головного героя? Чи є зміст у довголітті, коли ти не можеш його розділити з близькими?

«Я усвідомив, що люди не доживають більш як до ста років, бо вони до цього не готові. Психологічно. З роками наче видихаєшся та більше не має сил продовжувати. Сам від себе починаєш нудитися. Життя повторюється, і з роками розумієш, що вже бачив усі можливі жести та посмішки. У світі не трапляється нічого, що б значно відрізнялося від якоїсь події в минулому. Новини вже не такі й нові. Взагалі слово «новини» стає смішним. Усе життя зациклюється й повільно спускається колами. І несила терпіти одні й ті самі помилки людей». 

«... коли я бачу, як хтось читає, мені стає трохи спокійніше за наш світ»

«Усе з часом стає меншим… Комп’ютери, телефони, яблука, ножі, душі».

«Іноді мені хочеться зупинити час… Іноді, щасливої миті, я хочу, аби дзвін у церкві більше ніколи не озивався. Аби більше ніколи не треба було йти на ринок. Аби шпаки зупинилися в небі. Але всіма нами керує час… Усі ми лише струни, чи не так?»

Стиль написання. Історія відразу ж захоплює, і читається напрочуд легко та швидко.

Що викликало питання?

Сюжет. Чесно, він видався мені доволі (чи навіть «до болю»?) простим. Том Азар згадує то ту, то іншу частину свого довгенького життя – не по черзі, а туди-сюди. І таке враження в мене виникло, що це було не стільки для того, щоб краще розкрити нам образ героя, як додати ще одну відому історичну постать до команди.

Правдоподібність. Я люблю вірити в історію. Мені було легко повірити в таку незвичну хворобу, а от повірити в те, що Том 400 років не кохав, друзів майже не мав, а тільки страждав бідося, а потім так – бац! Ну не вірю. А ще ці знайомства… Ладно б йому пощастило знати Шекспіра, але тут «Остапа понесло».

Підсумую. Хороший варіант, щоб розслабитися-розважитися-подумати, але не шедевр.

  • Книжкова полиця 2018: 19/100
  • Жанр: сучасна проза
  • Тематика: довголіття, життя в декількох епохах
  • Країна: Велика Британія
  • Кількість сторінок: 320
  • Час на прочитання: 3 дні
  • Переклад: 8
  • Моя оцінка: 8/10

Коментарі (0)