#ilatanka_reading
Похований велетень

«Хіба не добре деяким речам залишатися стертими з пам’яті?». Не поспішайте відповідати, бо це насправді зовсім не просте питання. А я про нього якось і не задумувалася раніше. До цієї книжки.

Це історія про літнє подружжя бритів Акселя і Беатрис, які вирушають у подорож, щоб відвідати сина. Сина, про якого вони майже нічого не пам’ятають. Як так? Можливо, подумаєте ви. Насправді вони не пам’ятають майже нічого про те, що було в роки їхньої молодості, п’ять років тому, місяць тому, учора… Якась «імла» поглинає їхні спогади. І так живуть не тільки вони, а і їхні односельчани-брити, а також сакси – колишні люті вороги, які тепер живуть поряд із ними в цілковитій злагоді. Завдяки чому тільки?

Під час подорожі на Акселя і Беатрис чекають постійні небезпеки, зокрема драконка і оґри. Також доля зводить їх із хоробрим воїном-саксом Вістаном, хлопчиком-саксом Едвіном, бритом-лицарем Ґавейном, кожен із яких має свою таємну мету. Однак усі ці міфічні істоти, як і доба після смерті славетного короля Артура, – це просто тло, на якому повільно розгортається сюжет. Так, не чекайте на шалену динаміку та пригоди, це «повільний роман», але він гіпнотизує і змушує подумати про багато питань.

  • Про кохання. Чи завжди воно безхмарне? Чи попри все можливо, що на схилі літ чоловік називатиме вас «принцесою»? Це так мене щоразу зворушувало в тексті.
  • Про особисту пам’ять і забуття. Що варто пам’ятати, а що варто забути? Насправді наша пам’ять – дуже цікава річ. Колись чула прекрасну думку про те, що пам’ять – це не кіноплівка, яку можна прокрутити назад, а ніби сторінка Вікіпедії, яку кожен може переписати. І цей роман ще раз про це нагадав.
  • Про колективну пам’ять і забуття. Як можна жити в злагоді з сусідами, які жорстоко вбивали ваших жінок і дітей? У романі брити і сакси живуть у мирі завдяки «імлі». А що робити нам із сусідами?

Недаремно Кадзуо Ішіґуро отримав Нобелівську премію. Недаремно. Роман «Похований велетень» – прекрасний. Хоча, мабуть, не для всіх. Мене ж він загіпнотизував і глибоко запав у душу.

P. S. Якщо ви читали «Не відпускай мене» Ішіґуро, то знайте, ця книжка зовсім інша.

  • Книжкова полиця 2018: 31/100
  • Жанр: сучасна проза
  • Тематика: пам’ять і забуття
  • Кількість сторінок: 376
  • Час на прочитання: 4 дні
  • Переклад: 9
  • Моя оцінка: 9

Коментарі (0)