Щоб зігрітися — «Дім на краю ночі» Кетрін Беннер
⠀
Це сага про чотири покоління родини Еспозіто, які живуть на італійському острові Кастелламаре. Тут вірять у прокляття плачу й чекають на диво. Місцеві діляться на два табори — ті, що хочуть вирватися, і ті, що не уявляють життя без острова. Тут кохають і зраджують, підтримують і ворогують... Відгомін світу — політика, кризи, війна, електрика, радіо — хоч із запізненням, але змінює життя острів’ян. Родині Еспозіто доведеться зазнати чимало випробувань, але вони тримають і тримаються за таверну «Дім на краю ночі».
⠀
Захоплива історія. Жінки, які здобувають те, чого прагнуть. Смак лимончело й аромат бугенвілій під звуки моря відчуваються крізь сторінки. Однак ця книжка не стала «моя-моя». Ніби дивишся на поверхню — усе чудово, а от глибини забракло.
⠀
Це не означає, що книжка не варта уваги. Якщо хочеться якісного легкого читання — спробуйте!
⠀
Щоб пережити бурхливі емоції — «Г’юстоне, у нас проблеми» Катаржини Ґрохолі
⠀
Це історія про 32-річного невдаху Єремію, який за викликом встановлює інтернет, ремонтує техніку. Його мрія бути оператором залишилася позаду, як і кохана. Він потрапляє в дурнуваті ситуації й постійно нарікає на жінок. Перші 200 сторінок він мене безмежно бісив переконанням «усі баби — дури» і «сліпотою-глухотою». Я хотіла закинути книжку, а потім кінець — і я втираю сльозу. Так, від роздратування — до розчулення.

Хороша книжкова мелодрама. Схожа на фільм «Мої думки тихі». Тут теж є заплутані стосунки сина з матір’ю, а ще любов до птахів. І знаєте? Це той випадок, коли я відчула глибину там, де не сподівалася.
⠀
Щоб подякувати за все, що маєте, — «Дерево росте в Брукліні» Бетті Сміт
⠀
Це роман про дорослішання дівчинки Френсі Нолан у бідному районі Брукліна на початку ХХ століття. У світі Френсі замало справедливості. Її тато пропиває талант. Її мама гарує до сьомого поту, але цього недостатньо, щоб прогодувати дітей. Френсі обожнює навчатися, але коли в них стає ще менше грошей, мати відправляє в наступний клас не її... Попри всі труднощі, які випадають на долю родини Ноланів, вони не втрачають людяності й надії на краще майбутнє. Вони підтримують одне одного, мають свої маленькі ритуали й радощі.

Життя часто не справедливе, але «Щоб відтінити сліпуче сяйво сонця в зеніті, потрібні темні каламутні річки».

Ця світла історія мене дуже розчулила.