Щось не те... Ця думка не покидала мене під час читання «Заповіти» Марґарет Етвуд і ще кілька тижнів після. Та я тримала в голові два факти про авторку.

• Вона нічого не вигадує — вона реконструює минуле, те, що вже десь було, щоб показати майбутнє.
• У неї нічого не «відбувається» просто так.

Зрештою я зрозуміла. Це не Етвуд уже не та. Це світ уже не той, що був 1985 року. «Заповіти» — насправді прекрасне продовження роману «Оповідь служниці». Ці два романи однаковою мірою сильні, але різні.

Спробую пояснити.

«Оповідь служниці» — меланхолійна антиутопія, у якій головна героїня розповідає про країну Гілеад (екс-США), у якій жінки — ніщо. Зовні події відбуваються повільно, але можна повністю зануритися у внутрішній світ Служниці — жінки, у якої відібрали ім‘я, дитину, життя, і змушують народжувати для Командора і Дружини. Це була моторошна пересторога для всіх нас.

«Заповіти» — це три оповідачки і три жанри. [Не відразу я це зрозуміла, тому мала багато питань до тексту].

Лідія — тітка, якій поставили пам’ятник за життя. Це вона допомогла Гілеаду постати й має величезний вплив завдяки інформації та інтригам. Водночас вона прагне його зруйнувати, як він зруйнував її колишнє життя. Її оповідь у формі листа до майбутньої читачки схожа на трилер. І якщо у вас були питання до виникнення Гілеаду, ролі тіток, то саме Лідія зможе відповісти.

Аґнес — молода дівчина, яка не знає життя до Гілеаду. Її виховують на Дружину. У її світі жінки не читають (виняток — тітки), а недоліки чоловіків, як-от вирячені очі, потворний живіт, свідчать про їхні неабиякі чесноти. Свідчення Аґнес нагадують готичний роман, от тільки в її жахіттях ніякої містики немає.

Дейзі — 16-річна дівчина, яка виросла в Канаді. Вона знає про Гілеад з новин і виходить із транспарантами проти нього. В одну мить вона втрачає все, зокрема і свою історію, і має долучитися до повалення Гілеаду. Уявляєте, 16-річна проти військової диктатури? Потім ще з’являється натяк на перше кохання... Чим не підліткова література? [Це мене бісило, поки я не згадала — ми живемо у світі Ґрети Тунберг, де дівчина-підліток має голос і вагу].

Три героїні по-різному розкриті, ніби відповідно до їхнього «жанру». Події тут відбуваються значно швидше, тож скоро всі лінії перетнуться, щоб... [читайте].

І знаєте, що, на мою думку, найголовніше? «Заповіти» — не лише оптимістична відповідь на запити читачів-глядачів, а й свідчення того, що Марґарет Етвуд вірить у жінок.