Мені важко було читати «Бігуни» Ольги Токарчук. Навряд чи я радитиму цей роман усім і кожному. Але мені таки сподобалося! 

Що вам варто знати перед тим, як наважитися на цю книжку?

• Тут немає наскрізного сюжету, натомість — багато-багато фрагментів — коротких замальовок із різних аеропортів та готелів, а між ними — більші історії. Деякі з них мають відкритий або далеко не щасливий фінал, деякі історії з минулого, деякі з теперішнього, але більшість з них глибоченько зачіпають… І всі вони загалом про рух. Про рух як ознаку життя, бо знерухомленість — це смерть.

• Тут багато тілесності. Розтини, музеї з людськими органами, мумії… Чесно кажучи, уривки про це було читати найважче, хоча я, здається, зрозуміла, для чого вони. Токарчук підважує розщеплення на душу й тіло, де тілу завжди віддається другорядна роль. Вона нагадує, що тіло — це те, що в нас є зараз, ми живі, поки наше тіло рухається.

• Цей роман — не для розваги. Тут варто занурюватися в текст і мати час, щоб зупинитися й обдумати прочитане. Мене Токарчук змусила поглянути на деякі речі з незвичайного ракурсу. Про подорожі, про час, про Бога. Інколи я зупинялася після певної історії, а часом — просто від окремої цитати.

«...попри всі небезпеки, кращим завжди буде те, що перебуває в русі, ніж те, що спочиває; що зміна шляхетніша за нерух; що незрушне мусить розпастися, здеградувати й обернутися в прах, рухоме ж триватиме вічно».
⠀
«...ми збудовані з щитів і зброї, ми — міста, чия архітектура — самі лише оборонні мури, башти й фортифікації; ми — держави бункерів».

«...коли б не існували раціоналізація, сублімація, витіснення — всі ті штучки, якими ми рятуємо самі себе, — коли б можна було глянути на світ без жодного захисту, чесно й відважно, то нам би луснули серця».

«Здається, єдине, що тепер залишається, — це навчитися без кінця вибирати».⠀

«Справжній Бог — то звіря. Він — у тваринах, так близько, що ми не помічаємо. Щодня він страждає за нас, повсякчас жертвуючи собою, він годує нас своїм тілом, одягає у свої шкури, дозволяє тестувати на ньому ліки, щоб ми могли жити довше й краще. Так він дбає про нас, такою є його любов».

Наступного року я хочу продовжити знайомство з авторкою.