#книги
Крістіан Генна «Соловей»

3,5-4 / 5

Дуже багато чула про цю книгу. І починала читати, мабуть, з надмірними очікуваннями. А після прочитання в мене залишилися суперечливі враження.

Що сподобалося?

  • Гарний задум. Зазвичай романи й повісті про війну – це про чоловіків. Натомість авторка показує війну з іншого боку – очима жінок. Адже, поки чоловіки воюють на фронті, жінки теж воюють – намагаються вижити, прогодувати та врятувати своїх і чужих дітей, зберегти дім, щоб чоловікам було, куди повертатися…

«– Це чоловіки розповідають історії, – відповідаю я. Це найпростіша й найчесніша відповідь на його запитання. – А жінки просто живуть з тим, що сталося. На тій війні ми були як тіні. Коли вона скінчилася, на нашу честь не влаштовували парадів, ми не отримували медалей, про нас не згадали в роботах з історії. На війні ми робили те, що мусили, а коли вона завершилася, зібрали уламки нашого життя і почали все спочатку». 

  • Захоплива історія. Друга світова війна. Франція. Дві сестри – В’янн та Ізабель – такі різні й водночас схожі в їхній неспроможності триматися осторонь. В’янн – учителька в невеличкому містечку, яка разом із донькою Софі живе під одним дахом із ворогом, поки її чоловік на війні. Вона щодня змушена думати, як прогодувати доньку, як пережити наступну зиму, як дочекатися чоловіка. В’янн втрачає під час війни багатьох друзів і рідних, зазнає справжніх страждань, щоби врятувати найдорожчих. Ізабель – молодша сестра В’янн, смілива красуня, яка все життя прагнула любові – спочатку від батька й сестри, а потім від Гаетана. Вона приєднується до партизанського руху й рятує американських пілотів, допомагаючи їм перейти кордон складним гірським маршрутом. Декілька разів паралельні шляхи сестер перетинаються – і не завжди це на краще.

«… в коханні ми дізнаємося, ким би ми хотіли бути, а на війні – ким ми є».

«Кохання має бути сильнішим за ненависть, інакше в нас не буде майбутнього»

Чого не вистачило? 

  • Глибини та відчуття справжності. Я ніби й відразу пройнялася історією, а останні 50 сторінок у мене навіть не висихали очі від сліз. Однак мене не покидало відчуття, що це просто мелодрама, а не історичний роман. Сюжет іноді «зажовувало» – В’янн вкотре стояла в черзі за продуктами, а в Ізабель нацисти неуважно перевіряли фальшиві документи. Крім того, не знаю, як вам, а мені не подобається, коли автор наполегливо хоче в чомусь мене переконати. Коли я декілька разів прочитала, як авторка називала Ізабель імпульсивною, відчула фальш. Хіба не ліпше, коли читачі самі складають враження про героїв з їхніх вчинків? Я розумію, що авторка хотіла зосередитися на ролі жінок у війні, але для повноти картини мені бракувало розуміння мотивів героїв-чоловіків, які тут виступали майже в ролі декорацій… До речі, я поцікавилася біографією Крістін. Так от до цього вона писала жіночі романи, тобто для неї «Соловей» – це все-таки новий рівень.

Читаючи цю книжку, я постійно пригадувала інші історії про війну – передусім Ремарка і «Все те незриме світло» Ентоні Дорра, порівнювала, але завжди не на користь Крістін Генни. Отакі мої враження. А як вам книга?

Коментарі ()