Цього тижня мені хотілося прочитати детектив, але колега принесла «13 новел» Юркі Вайнонена. І я не стрималася від спокуси прочитати одненьку новелу письменника, якого називають «фінським Кафкою». А далі – усе, як у тумані. Магічний реалізм Вайнонена й чудовий переклад Юрія Зуба мене полонили.

У новелах Вайнонена буденне дивним чином переплітається з містичним. У нього просто немає нічого неможливого. От починаєш читати новелу «Мандрівник-дослідник», і здається, що це звичайна історія, а потім – бах! І директор метеостанції, щоб «повернутися в життя» своєї молодої зрадливої дружини, переміщується в її стегно, ніби так і треба. До речі, мені припало до душі кредо цього героя: «Пірнай знов і знов у річку сумнівів. Твори в темряві – лиш так ти зможеш розпізнати світло».

Кожна історія в книжці – особлива. У деяких з них легко зчитується «мораль», а деякі так і залишилися для мене не розгаданими. Хоча й не факт, що в них є одна розгадка, а не мільйон варіацій. Наприклад, «Рай» для мене – це нагадування про те, що не завжди «як ви човен назвете, так він і попливе». Навпаки – інколи за гарним фасадом приховується щось страхітливе. А в «Мисливці» є засторога для чоловіків – не варто недооцінювати вродливих жінок, під оманливою слабкістю часом криється велика небезпека. Це я так зрозуміла, але ви можете побачити зовсім інші речі в цих химерних історіях.

Тож, якщо вам подобаються твори Франца Кафки, Мілорада Павича, Хуліо Кортасара, рекомендую почитати Юркі Вайнонена.

P. S. А ще мені сподобався переклад. Я вивчила-пригадала деякі слова: назирці, брунатний, вутлий… І навіть дізналася цікаві фразеологізми, такі як «братися сиротами» (про шкіру), або «від дошки до дошки».