#книги
«Симпатик» В`єта Тана Нґуєна

Шпигунський роман? Хм… Так написано в рецензії. Однак для мене «Симпатик» В`єта Тана Нґуєна – роман про особисту трагедію, про дружбу, про вплив конфлікту між політичними силами В’єтнаму на простих людей, а ще спроба показати війну очима шпигуна.

Дозволю собі невеличкий екскурс у історію. Понад 40 років тому – у квітні 1975 року – столицю Південного В'єтнаму Сайгон захопили війська Північного В’єтнаму. У результаті «демократична» еліта, яку підтримували США, була повалена, натомість до влади прийшли комуністи, яких підтримували СРСР і Китай. Так закінчилася багаторічна війна двох «систем», жертвами якої стали більш ніж 1 мільйон в’єтнамців. Ще понад 1 мільйон в’єтнамців – «людей у човнах» – утекли з країни. Більшість із них оселилися в США. Передусім до США втікала політична еліта, рятуючись від розправи переможців.

Повернімося до сюжету. Роман – це сповідь головного героя якомусь комендантові. Оповідач усе життя не почувається своїм. Він – метис, син француза і в’єтнамки, а значить – не до кінця «білий», не до кінця «жовтий». З нього знущаються діти, бо він росте безбатченком, поки його батько-священник читає проповіді про мораль. Він здобуває освіту в США, де теж його вважають чужим попри його ідеальну англійську. Повернувшись на Батьківщину, він стає капітаном в’єтнамської армії. А після падіння Сайгона він допомагає своєму генералові скласти перелік щасливців, для яких знайдеться місце на борту літака до США. Він відлітає разом з ними. Здається, там – у вільній і демократичній країні – він нарешті розпочне нове життя. Але ні. Наш герой – кріт, він шпигує за генералом, який плекає надію про реванш, і таємно звітує комуністам у В’єтнамі. Однак часом у його голові теж виникають сумніви – чи на правильному він боці? Єдине, у чому він не сумнівається, – це його двоє друзів, заради них він ладен ризикувати життям…

Цей дебютний роман американського письменника в’єтнамського походження здобув чимало нагород, зокрема став луреатом Пулітцерівської премії 2016 року, книжкою року за версією The New York Times, Wall Street Journal. Але зізнаюся, мені було важко його читати. Я починала читати й відкладала, бралася знову й знову відкладала. Зрештою я дочитала й зрозуміла, що інакше й не могло бути. Бо війна – це завжди насильство, зради, невинні жертви, душевні муки й часом розпач. Тому якщо шукаєте легкий і захопливий шпигунський роман, не беріть цю книжку.

«Про війну забудуть. Згодом вона стане лише абзацом у підручнику, якого учні не завжди читатимуть».

«Невидиме майже завжди підкреслюється несказаним».

«Жити означало терпіти переслідування неминучості власного розпаду, а бути мертвим – терпіти пам’ять про своє життя».

Коментарі (0)