#книги
Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей

А ви вірите в джинів? От я майже повірила, читаючи «Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей» Салмана Рушді. А все тому, що в цьому романі автор так усе закрутив-завертів – і переплелася вигадка з реальністю, минуле, майбутнє й наше сьогодення з усіма його вадами: хабарництвом, корупцією, зрадами, вбивствами, згубними звичками… Додайте ще традиційне протистояння добра і зла, а також вічне кохання – сучасна філософська притча або казочка для дорослих готова. А в цій казочці є і реальні люди з минулого, і чарівні істоти.

«… розповісти історію про минуле означає розповісти історію про сьогодення. Переповідання вигадки, історії про уявні події – це теж певний спосіб описати дійсність».

Що ж розказати про сюжет? Уявіть, що є два світи: світ людей і світ джинів з джиніями. І от ці чарівні істоти пробираються у світ людей і розважаються, як можуть. Лихі джини сіють хаос, пробуджуючи темні закапелки в душах людей. Добрі джини намагаються врятувати цей світ. Вони майже безсмертні, але натомість позбавленні почуттів. Та завжди ж є винятки. Джинія Дунія так покохала філософа Ібна Рушду, що народила йому силу-силенну дітей і пронесла своє кохання через віки. У буремні часи або під час дивовиж, які тривали два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей, саме Дунія збирає своїх нащадків – напівджинів-напівлюдей – і повстає проти лихих джинів, щоб врятувати світ людей.

У романі є ще одне протистояння – інтелектуальне – між мислителями Ібном Рушдою і Аль-Газелі. Що цікаво? Це реальні історичні постаті. Мусульманський філософ Аль-Газалі жив на перетині ХІ-ХІІ століть і у своїй роботі «Непослідовності філософів» стверджував, що аристотелізм є суперечливим і ображає вчення ісламу. Ібн Рушд або Аввероес жив у ХІІ столітті. Він написав низку праць з логіки, аристотелівської та ісламської філософії. Але його найважливіша робота – це «Непослідовність непослідовності», у ній він захищав філософію Аристотеля проти нападів Аль-Газалі. Якщо вірити Вікіпедії, то його сучасники говорили, що Аристотель пояснив природу, а Аверроес – Аристотеля. І це ще не все. Батько Салмана Рушді взяв собі це прізвище саме на честь Ібна Рушди.

Чи раджу я цей роман? Так, якщо ви готові повірити в казку або вам до вподоби магічний реалізм.

Ну і наостанок ще декілька цитат:

«… хоча уражена пиха належить до найгірш виліковних ран – тріщина в чоловічій гідності й самоповазі набагато гірша, ніж зламана нога, а зцілення триває набагато довше».

«Ми всі впіймані в тенета оповідей… кожен із нас є в’язнем власної соліпсистичної нарації, кожна родина – заручниця родинної історії, кожна спільнота замкнута всередині власної оповіді про себе, кожен народ є жертвою власної версії історії, і є такі частини світу, де нарації зіштовхуються одна з одною і вступають у війну…».

«Кохання – це весна після зими. Воно надходить, аби зцілити життєві рани, завдані холодом нелюбові. Коли це тепло народжується в серці, недосконалості коханої чи коханого стають нічим, ще менше, ніж нічим, і таємний договір із самим собою підписати неважко. Голос сумніву заглушається. Пізніше, коли кохання вгасає, таємний договір видається глупством, але якщо так, то це необхідне глупство, породжене вірою закоханих у красу, себто можливість неможливого, у справжнє кохання».

«Так само, як нас наново створює те, що ми кохаємо, нас применшує й нищить те, що ми ненавидимо».

Коментарі ()