#книги
Макс Кідрук «Не озирайся і мовчи»

Кідрук. Кідрук? Кідрук! Нарешті я заповнила цю прогалину – від незнання цього українського письменника до попереднього захоплення ним. Чому попереднього? Тому що я прочитала лише одну його книжку – «Не озирайся і мовчи». А мені, знаєте, треба прочитати щонайменше 2-3, щоб зрозуміти, наскільки автор «мій».

Та початок точно вдалий. Я це зрозуміла, коли проковтнула 500+ сторінок за 3 вечори. І в мене виникло враження, що ці вечори я була не зовсім удома, а в Рівному, де зріднилася з Марком – 14-річним розумником з надмірною вагою, якого всі вважають задротом, Сонею – дівчиною з паралельного класу Марка, яка відкрила для нього таємний світ, Арсеном – мудрим дідусем Марка.

Про що цей роман? Не знаю, як кому, а мені він про недосконалість нашого світу. Про жорстокість і байдужість, від яких хочеться втекти. Особливо, коли ти підліток і не можеш нічого змінити. Марк і Соня ладні були проходити знов і знов страхітливу подорож у ліфті, аби потрапити в інший світ, у якому на них чекав спокій принаймні на якийсь час. А скільки таких Марків і Сонь живуть у нас по сусідству?.. Що роблять вони?

Чесно кажучи, є в мене й зауваження до роману. Деякі моменти в розповіді невчасно обривалися, а деякі залишилися без пояснень, тому в мене виникали сумніви в реальності історії й природності поведінки персонажів. Не хочу наводити конкретні приклади, щоб не спойлерити.

Однак попри незначні недоліки, я буду радити цю книжку, бо автору вдалося мене зачепити! Оцим поєднанням соціальної драми з фантастикою й елементами детектива. У його фантастичний світ починаєш вірити, бо він ніби грає на межі, де ледве закінчується наука й починається невідоме. Він так цікаво вплітає наукові факти, що мені захотілося таки дочитати Стівена Гокінґа й почитати Брайана Гріна про час. Сподіваюся, що підлітків ця книжка теж надихне подивитися на науку як джерело захопливих відкриттів.

Крім того, Кідрук змусив мене відчувати. Мені було лячно. Часом навіть дуже моторошно. Під кінець я відчувала злість – автор стільки важких питань підняв – цькування в школі, насильство в сім’ї, геть неправильні пріоритети в керівництва школи… А відповідей, що з цим усім робити не дав. Не дав надії. Зрештою я збагнула, що це не автор має відповідати на ці питання, а ми. Кожен із нас. Своєю небайдужістю і людяністю. Правильним вихованням СЕБЕ, щоб подавати приклад дітям. Тільки так ми можемо щось змінити.

«Бажання вірити не є доказом… Навіть якщо мільйони людей вірять у гороскопи, це не означає, що гороскопи правдиві».

«Наука – це лише знаряддя, інструмент. Нерозумно звинувачувати інструмент в аморальності, забуваючи про руку, що його тримає».

«…уявляти себе дорослим – це одне, а ухвалювати дорослі рішення – зовсім інше».

Коментарі (0)