#укрліт_НЕ_нуднор
Апостол черні

Я продовжую насолоджуватися українською класикою. Цього місяця прочитала «Апостол черні» Ольги Кобилянської. Мої враження? Не можу сказати, що мені було легко читати – мова твору рясніє діалектизмами. Не можу сказати, що ця повість захопила мене з перших сторінок. І не можу сказати, що я буду радити цей твір усім для обов’язкового прочитання. Але! Дочитавши до половини, я заледве відірвалася від книжки, щоб поспати, бо до ранку залишалося не так багато…

Про що книжка? Головний герой – Юліан Цазаревич – син годинникаря і дуже здібний юнак. Його рідні покладають на нього стільки надій, особливо батько. Він намагався виховати сина як справжнього українця й умовляв піти на богослов’я, щоб присвятити життя апостольському служінню рідному народові. До речі, дія відбувається на Буковині, яка до 1918 року входила до Австро-Угорщини. Після проголошення ЗУНР Буковина стала її частиною, але не надовго. Уже 12 листопада 1918 року румунські війська окупували Північну Буковину разом з Чернівцями.

«Виховуючи свої діти, ми мусимо не забувати, що ми їх і для України виховуємо. А вона потрібує іншого, як досі, чоловіка, іншу жінку».

Юліан і сам має чимало планів – військова служба, подорожі за кордон, філологічний факультет. Та ж ось доля зводить його з Евою… Вона – єдина донька священика, який є зразковим душпастирем або «апостолом черні». Вдумайтеся, яка роль призначалася духовенству – бути світочами й поводирями для народу або черні! Так от Ева теж зовсім не проста. На відміну від сестер Юліана та її двоюрідної сестри Дори, які змалку готуються до «традиційної долі», вона має амбіції – мріє про навчання у Швейцарії, щоби стати лікаркою. До речі, для початку ХХ століття ця ідея доволі смілива.

Зрештою знайомство з Евою поступово змінює задуми Юліана. Крім того, виявляється, що історія його родини тісно переплетена з історією Альбінських, до якої належить бабуся Еви. Мені спочатку було складно зрозуміти, хто кому брат і сват, але потім так захотілося розплутати весь клубок із трьох поколінь ворожих родин. І я перейнялася історією героя й щиро сподівалася на щасливий кінець для Юліана й… Але чи дочекалася? Мовчу.

Підсумовуючи, можу сказати, що мені сподобалось. Ця історія десь напрочуд наївна, але в іншому дуже прогресивна для того часу. Так, авторка трохи ідеалізує головного героя й о. Захарія як представника духовенства. Так, любовні лінії – не такі, як зараз, хоча... Водночас у повісті багато символізму – не треба й глибоко копати, прочитайте ще раз назву твору й імена головних героїв. Крім того, Кобилянська піднімає важливі питання, які й досі не втратили актуальності: патріотичне виховання, національна самоідентифікація, мова, права жінок, рівність тощо. Тому якщо не боїтеся діалектизмів, раджу все-таки прочитати.

А Україна?

- Вона є. І як ми її не запропастимо, то сповняться слова старого Гердера, що пророчив нам роль нової Греції, завдяки гарному підсонню, веселій вдачі, музиці та родючій землі.

  • Книжкова полиця 2018: 12/100
  • Жанр: соціально-філософський роман
  • Тематика: пошуки себе, національна самоідентифікація, фемінізм
  • Кількість сторінок: 265
  • Час на прочитання: 5 днів
  • Моя оцінка: 8/10

Коментарі (0)