«... смутно, що не можеш ти своїм життям до СЕБЕ дорівнятися». Так каже Мавка Лукашеві в «Лісовій пісні» Лесі Українки. Мені ці слова так глибоко запали в душу, що я до них часто повертаюся. Запитую себе, чи я своїм життям зможу дорівнятися до себе. Не завжди відповідь «Так». Часом я зупиняюся через страх, задихаюся від зневіри, тягну те, що треба покинути. Гайную час. А от Марина Абрамович... Вона геть інша! Вона боїться, але ризикує. Її не зупиняє біль, небезпека, фізичне і моральне виснаження, вщент розбите серце. Вона сама встановлює собі межу й щоразу відсовує її далі і далі.

У своїх перфомансах Марина часто виступає оголеною. А в мемуарах «Пройти крізь стіни» вона оголює душу. Вона розповідає про привілейоване дитинство в колишній Югославії без привілею материнської любові. Про непрості стосунки з батьком і братом. Про її шлях до осягнення ролі мистецтва. Про перемоги й поразки. Про помилки. Про любов... Їхня історія з Улайєм – просто до сліз.

Знаєте, я хотіла прочитати цю книжку, щоб хоч спробувати зрозуміти сучасне мистецтво. Дізнатися про мотивацію митців, які втілюють перфоманси, що, здається, неможливо осягнути. Як їм це спало на думку? Чому вони це роблять? Що вони цим хотіли сказати? Так. Щира сповідь Марини допомогла мені геть по-іншому подивитися на мистецтво.

«... мистецтво повинно бути тривожним, мистецтво повинно ставити питання, митець повинен передбачати майбутнє. Якщо мистецтво є суто політичним, воно перетворюється на газету. Її можна прочитати раз, а вже наступного дня – це вчорашні новини. Тільки нашарування смислів можуть дати мистецтву довге життя – з часом суспільство братиме з роботи саме те, що потрібно в певний час».

«Помилки надзвичайно важливі. Після великих поразок у мене починається глибока депресія, я занурююсь у темну частину свого тіла. Але невдовзі повертаюся до життя, сповнена бажання чогось нового. Я завжди ставлю під сумнів успіх митців, чим би вони не займалися. Успіх – це повторення себе і шлях без ризику».

«Мистецтво, що промовляє винятково про естетику, є неповноцінним». 

«Будь ласка, всі присутні, почуйте мене. Я тут і тепер, ви – тут і тепер зі мною. Часу не існує».

Однак це не все. Марина мене надихнула. Надихнула жити щомиті і щосили. Дякую їй за це.

• Книжкова полиця 2018: 51/100
• Жанр: мемуари
• Тематика: сучасне мистецтво, шлях митця
• Кількість сторінок: 384
• Країна: США
• Моя оцінка: 9/10