#мама_начитала
Як стати супермамою?

Ідеальних батьків не буває, але якій мамі не хочеться стати для своєї дитини най-найкращою? Супермамою! Мабуть, про це мріють усі люблячі мами. Тож хіба я могла пройти повз книжку, яка обіцяє 75 успішних стратегій виховання? Звісно, ні. До речі, не лякайтеся слова «стратегії», насправді це скоріше підходи до виховання чи принципи, як-от «Супербатьки спершу змінюються самі» або «Супербатьки ставляться до дисципліни як до навчання, а не як до покарання». Підходи, про які пише Еріка Райшер, видалися мені близькими або знайомими. Так, більшість із цих порад я вже десь чула-читала, але мене підкупили приклади – їх багато, і вони дуже наглядні. Узагалі книжечка складається з коротких розділів, які напрочуд швидко читаються. Я навіть незчулася, як прочитала її за два вечори.

«… ідеальних батьків не існує, а прагнення ними стати породжує лише почуття розчарування і невідповідності. Супербатьки роблять помилки. Робити помилки – це природно, до того ж це дає батькам можливість сформувати власну модель поведінки та привчити дітей до того, як чесно і відповідально реагувати у тій чи іншій ситуації».

Не буду писати про всі «стратегії», які я вже впроваджую чи планую, бо доведеться переказати майже всю книжку. Розповім про деякі підходи, які імпонують найбільше.

Супербатьки застосовують емпатію. Так, про емпатію або співпереживання сьогодні говорять дедалі більше фахівців – Джон Медіна, Деніел Сіґел, Тіна Брайсон тощо. І це чудово, бо я вірю, що емпатія – справді дієвий спосіб розвивати гармонійні стосунки не тільки з дітьми, а й з чоловіком, тому намагаюся її всіляко застосовувати. А от авторка ще раз мені нагадала, що «… емпатія не змушує вас щось змінювати чи докорінно виправляти ситуацію», бо мені інколи хочеться не тільки поспівпереживати, а й запропонувати рішення. Крім того, у книжці є сила-силенна прикладів того, як правильно застосовувати емпатію.

«Сонечко, я знаю, що ти засмучуєшся через те, що треба відкласти зустріч з Томом. Мені також не подобається чекати, коли я хочу зробити те, що давно хотіла (емпатія). І, разом з тим, не забудь, будь ласка, про наше правило закінчувати хатні справи перед тим, як зустрічатися з друзями».

Супербатьки ставляться до дітей як до маленьких дослідників і науковців. Дитина розлила молоко, розмалювала диван або намагається скиглити? Це просто чергова шкода чи ні? Авторка нагадує, що діти пізнають світ, і доволі часто роблять шкоду з найкращих міркувань.

«Наступного разу, коли ви матимете справу з проблемною поведінкою дитини, намагайтеся побачити в ній експеримент, який має на меті отримання корисної інформації про те, як працюють речі (у світі або у вашій родині), і реагуйте відповідним чином». 

Супербатьки не використовують руйнівні фрази. Авторка нагадує, що варто уникати таких фраз, як «Ти зводиш мене з розуму!», «Що з тобою не так!», «Ти поганий хлопчик / дівчинка!», «Краще б ти…, інакше…». Вони можуть спрацювати «сьогодні», а «завтра» стануть токсичними для ваших стосунків із дитиною.

«Намагання викликати у дитини почуття провини, сорому чи страху може мати негативні наслідки, адже ці стратегії не зосереджуються на справжній проблемі (поведінка), замість того переконують дитину, що вона сама є проблемою».

А взагалі в книжці дуже багато цікавих порад, які хочеться спробувати: емоційний тренінг, метод «розвороту», позитивний дотик і метод «риштування» тощо.

Я дізналася цікаві інсайти з книжки, які точно спробую на практиці. Однак дещо мене дратувало – постійні посилання до наступних-попередніх розділів, а ще повтори одних і тих самих або дуууже схожих підходів іншими словами (Порівняйте: «Супербатьки роблять те, що кажуть» і «Супербатьки завжди послідовні»; «Супербатьки поважають думку своїх дітей» і «Супербатьки ставляться до дітей з повагою, увагою і добротою»). Інколи в мене виникало враження, що ми з авторкою товчемо воду в ступі. Насправді кількість «стратегій» можна було б удвічі скоротити – і це не вплинуло б на інформативність книжки.

Попри деякі зауваження, про які я згадувала вище, книжка мені загалом сподобалася. Можливо, авторка не перевернула моє уявлення про виховання, але точно підкинула багато практичних порад. Тож коли мій син підросте й намагатиметься влаштовувати істерики, відмовлятиметься взуватися, кричатиме, погано поводитиметься в гостях…, я згадуватиму, як мають реагувати супермами. Сподіваюся, що це мені допоможе.

«Стосунки – ніби танець. Якщо один партнер змінює темп чи рухи, партнер має підлаштовуватися під нього. Насамеперед це стосується дітей. Тому наступного разу, коли вам захочеться, щоб діти менше скиглили та уважніше слухали, пам'ятайте: щоб змінити поведінку власних дітей, ви повинні почати з себе».

«Виконання обіцянок призводить до того, що дитина значно рідше перевіряє батьківські межі та випробовує батьків на витривалість».

«Замість того щоб казати «але» у відповідь на сприйняття чи почуття дитини намагайтеся замінити його словосполученням «разом з тим» (також непогані варіанти «та» або «також»). Кажучи «разом з тим», ми маємо на увазі, що обидва способи сприйняття ситуації є можливими, і це зводить до мінімуму конфлікти щодо «кращого» чи «»більш правильного» варіанту».

  • Книжкова полиця 2018: 16/100
  • Жанр: нон-фікшн
  • Тематика: виховання дітей
  • Кількість сторінок: 302
  • Час на прочитання: 2 дні
  • Переклад: 7/10 (На жаль, помітила деякі помилки: «в якості прикладу» (замість «як приклад»), «стануть їм у нагоді» (замість «стануть їм у пригоді»), «більше 30% батьків» (замість «понад 30% батьків») тощо.).
  • Моя оцінка: 8/10

Підготовлено для блогу Yakaboo.

Коментарі (0)