#мама_начитала
Освіта – підготовка до життя чи до тестів?

В Україні все частіше можна почути про дітей, які навчаються вдома, а не в школі. Батьки йдуть на такий крок, бо дітям нудно на уроках. Вони розуміють, що просиджування 7-8 годин у школі – не завжди найефективніше використання часу. Я думала, що це проблема нашої освіти. Була переконана, що в США точно все по-іншому. Тож яке було моє здивування, коли я почала читати книжку «Мистецтво навчати. Як підготувати дитину до реального життя» Тоні Ваґнера й Теда Дінтерсміта. Виявляється, і там не все гаразд. Загалом ця книжка викликала в мене чимало роздумів і зруйнувала певні міфи, у які я до останнього вірила. Поділюся деякими думками, які зачепили мене найбільше.

Так, автори з перших сторінок б’ють на сполох – вони переконують, що нинішня американська освіта страшенно відстає від життя. Зокрема, вони схиляють до думки, що в наш час зазубрювати купу визначень, фактів, дат – це як вчити напам’ять телефонні довідники. Безглуздо. Це підготовка до тестів, а не до життя. До речі, у США щорічний прибуток індустрії підготовки до стандартизованих тестів становить приблизно 4 млрд доларів.

«Навчати дітей «просто фактів» 50 років тому, до появи інтернету, було цілком виправданим підходом. Але сьогодні, коли інформація доступна за порухом пальця, знати більше за свого сусіда вже не так важливо».

«У нашій економіці, головною рушійною силою якої є інновації, важливо не те, що ви знаєте, а те, як ви можете використати свої знання».

Читаючи книжку, мені – свого часу відмінниці – хотілося знайти якісь докази того, що все-таки не так погано знати столицю Зімбабве, пам’ятати, у якому році відбулася битва під Жовтими Водами, уміти розв’язувати логарифмічні рівняння… Але всі мої потуги зникли після цитати з виступу провідного математика Конрада Вольфрама:

«Змушувати учнів змагатися з комп’ютерами – це просто божевілля. Дозвольте їм піти далі, використовуючи допомогу технологій! Ставте перед ними складні проблеми й задачі з реального життя, і нехай вони розплутують їх, мов клубок, а базові обчислення за них зробить комп’ютер».

Здається, Тоні Ваґнер і Тед Дінтерсміт пишуть усім зрозумілі речі. Зокрема, вони нагадують про те, що сьогодні потрібно розвивати навички 4 «К»: критичне мислення, комунікації, командна праця, креативність у розв’язанні проблем. Однак вони стверджують, що саме ці навички американські школи розвивають найгірше. А що тоді говорити про наші? Переконана, що дуже часто діти скніють над теорією, яку не знають, де й коли зможуть застосувати. 

«…будь-яке натхнення розбивається вщент, коли на запитання про те, де їм знадобиться цей матеріал у майбутньому, вони чують у голосі вчителя фальш».

Автори книжки також руйнують міф про диплом коледжу як запоруку успіху. Ви тільки вдумайтеся у факти, що вони наводять:

  • У США лише 17% випускників 2014 року знайшли роботу відразу після закінчення коледжу. Майже 60% учорашніх студентів фінансово залежать від батьків. Половина нещодавніх випускників коледжів наразі не працевлаштовані або ж обіймають посаду, для якої достатньо було б і шкільної освіти.
  • 96% керівників коледжів вірять у те, що їхні навчальні заклади цілком справляються з підготовкою молоді до роботи, проте з ними погоджуються лише 11% працедавців.

Зрештою автори дають і надію. Вони пишуть про те, що освіта може допомагати учням визначати їхні захоплення й покликання, розвивати важливі навички й надихати. І найголовніше – такі школи вже є! Там учителі допомагають учням готуватися до життя. Зокрема, на уроках історії замість запам’ятовування дат учні спілкуються з ровесниками з-за кордону й беруть участь у запальних дебатах на провокаційні теми. Крім того, у книжці можна прочитати про зовсім нове бачення цілей освіти й системи оцінювання, а ще про те, яким може бути викладання математики, рідної та іноземної мов, природних наук.

Ця книжка дуже легко читається, але вона – як відро холодної води на голову. Я й так не мала особливих ілюзій щодо якості нашої освіти, але після неї їх взагалі не залишилося. Я дуже хочу, щоб її прочитала Лілія Гриневич та інші очільники Міністерства освіти і науки, ректори вишів, учителі й директори шкіл, батьки. Адже якщо ми – українці – хочемо бути успішними в часи інтернету, постправди, бурхливого розвитку технологій та все нових глобальних викликів, починати треба з освіти, бо від цього насправді залежить наше завтра.

Підготовлено для блогу «Наш формат»

Коментарі (0)