#книги
Книжка чи серіал?

Це зі мною вперше. Я прочитала книжку Марґарет Етвуд «Оповідь служниці» після того, як подивилася однойменний серіал. Завжди, коли чую про екранізацію цікавої книжки, намагаюся її швиденько прочитати. Лише після цього насолоджуюся картинкою й приговорюю: «Ні, таки книжка краща!». Однак не цього разу. Серіал мені сподобався. І я навіть не думала читати книжку, за мотивами якої він був знятий. Бо хіба може бути цікаво? А потім видавництво КСД представило новинку в такій гарній обкладинці, що я не встояла – купила й прочитала.

Коротко про сюжет. Для тих, хто не дивився і не читав. США – в минулому, на їхньому місці – нова держава Гілеад. Її очолюють військові – Командори, які перевернули життя догори дриґом, озброївшись Біблією. Тепер усе вирішують чоловіки, а жінки… Вони вибору не мають. Залежно від походження, віку, а головне – здатності народжувати, їх розподіляють на Дружин, Служниць, Марф, Тіток тощо. Їх легко розрізнити за кольором одягу. Усі вони мають чітко окреслені обов’язки. От Служниці народжують дітей для Командорів і їхніх Дружин. Ходять за продуктами. І все. Їм заборонено працювати, читати, писати, мати гроші, користуватися косметикою чи бодай засобами для догляду, розмовляти одна з одною. Ця історія – розповідь однієї з таких служниць. Вона згадує про своє колишнє життя з чоловіком і дитиною, розмірковуючи:

«Чи є надія? Жінка при надії: так колись могли назвати крамницю, де продавали одяг для вагітних. Жінка при надії – це жінка, яка чекає. Надія – це не лише стан, це місце, у якому ти чекаєш. Для мене воно – ця кімната. Я тут порожнеча між дужок. Між інших людей».

Я читала й ніби грала в дитячу гру «Знайди 10 розбіжностей». Не рахувала, але розбіжностей між книжкою й серіалом вистачає. Що ж мені сподобалося більше? Не можу сказати. Ідея в них спільна, але вони різні.

У серіалі все відбувається швидше. Сюжетні лінії, як би це пояснити, глибші. Навіть цікавіші. А ще чудові актори! Одним словом, дивитися – одне задоволення.

Книжка здалася мені більш камерною. Розповідь розгортається повільніше, і це дає змогу краще зрозуміти головну героїню. Побачити все її очима, де не все таке чорно-біле. У її ставленні до своєї напарниці, до зустрічей з Командором, навіть до чоловіка. Вона пригадує день, у який жінкам заборонили мати гроші:

«Мені подумалося, що він не проти. Він зовсім не проти. Можливо, йому навіть подобається. Ми більше не належимо одне одному. Натомість я належу йому».

Коли я дивилася серіал, мені цікаво було дізнатися, чим усе закінчиться. Читаючи, як не моторошно мені було, я ставила себе на місце головної героїні. А як би вчинила я? Чи обрала я б життя Служниці чи іншу альтернативу? Бо вибір завжди є.

Загалом я рада, що прочитала. І думаю, може, варто прочитати ще «Прислугу» та «Крадійку книжок»? Свого часу фільми дуже сподобалися, але в мене завше було упередження, що буде не цікаво. Тепер я вже не така впевнена.

Коментарі ()

  1. Олександр 02 листопад 2017, 11:09 #
    Книжка сподобалась. Серіал не дивився, але через те, що відгук на нього читав цілком протилежний. Режисерів звинуватили у занадто повільному розгортанні сюжету. Не хотів витрачати час, оскільки книжка гарна. Люблю антиутопії. Замислився додати серіал до лонглісту на перегляд. Дякую.